Все, друзі, я розпочинаю розповідь про нашу останню у 2020 році поїздку по гриби. Ще кілька постів і я вас більше не мучитиму своїми "грибними" оповідками, хіба що сфотографую якогось гриба біля себе на пеньку 😆.
Закрити грибний сезон цього року ми вирішили епічно, здійснивши поїздку у Карпати. Шваґрів брат запропонував поїхати у Мислівку і ми, недовго думаючи, погодилися. Цього разу ми поїхали аж двома машинами - в одній нас було п'ятеро - я, шваґро, його кум з жінкою та старший брат, в іншій автівці - середущий брат шваґра (вийшло якось заплутано, але я думаю, що ви зрозумієте, але якщо ні, то можете задати питання в коментарях, я розтлумачу для вас цю цікаву генеалогію 😂).
Раніше я вже бував в Мислівці, з цілою бандою друзів, але тодішня поїздка була радше для релаксу, такий собі тімбілдінг, бо чимало людей з тодішньої групи були співробітниками. Я розповідав про це в серії постів, кому цікаво, може прочитати про це тут.
Цього разу ми поїхали в якесь інше місце, не туди, де росте закинутий яблуневий сад, де ми з друзями розбили табір минулого разу. Але що тоді, що цього разу мене провадили ті, хто там вже був, то ж я не надто переймався)).
Отож, після двох з половиною годин дороги зі Львова ми були на місці. Ми поставили машини збоку ґрунтової дороги, зовсім трохи від'їхавши від траси і вирішили підкріпитися перед лазанням перед горами. Після сніданку ми заради цікавості вирішили перевірити схили горба ліворуч від нас, вкритого каменюками і зарослого смереками, зовсім не думаючи там знайти щось значиме. Але нам одразу ж пощастило, майже всі, крім мене, серед повалених і напівзогнилих стовбурів смерек знайшли величезні білі гриби. Це спричинило викид у кров шаленої кількості адреналіну і призвело до вибуху радісних емоцій. 🙃
Коли ми обшукали увесь схил і знайшли ще декілька білих (а також моховиків і польських грибів), ми перейшли дорогу і пішли направо, куди планували піти спочатку. Ми минули якийсь будиночок, мабуть лісничого чи якоїсь іншої служби, яка має справи в Карпатах, там не писало.
Потім ми перейшли річку вбрід, більшість із нас була взута у гумові чоботи з високими халявами, то ж для них це не стало проблемою. Проте той шваґрів брат, що вперше поїхав із нами на гриби, не був добре підкованим у таких питаннях, то ж хоч він мав гумові чоботи, але халяви в них пропускали воду, то ж подолання річки для нього було проблемою, яку ми вирішили в оригінальний спосіб - шваґро, який переходив річку першим, знімав свої гумовці і кидав брату, щоб той міг безпечно перейти річку. А його дочку на плечах переніс інший шваґрів брат).
Переходячи річку, я задивився на жовте листя, яке красиво лежало на камінні на мілині і через нього плавно перетікала вода:
Перейшовши річку дехто з нас пішов вперед, а я пішов одразу ж по березі річки. І прямо на краю урвища, високо над водою, я побачив Його, Короля Білих! Це був неймовірно великий білий гриб, але зовсім не старий і дуже міцний. Коли я взяв в руку, я відчув, який він важкий. Коли я потім зважив його вдома, то виявилося, що він затягнув майже на 1 кг - 930 грам. Це, звісно, не рекорд України, але я не певен, що я знаходив в житті більші білі гриби. Ну і це точно був найбільший гриб з усіх, який ми тоді знайшли у Карпатах! 😊
Проте виявилося, що річку не потрібно було переходити, то ж нам довелося долати цей шлях ще раз. Проте я точно не був розчарований, що пішли туди, бо я не знайшов свого красеня-білого 😆.
Оскільки ми були в горах, то довкола нас здіймалися дуже круті схилясті схили, по яких текли потічки.
Мабуть така кількість вологи сприяла тому, що тут росли такі справді гігантські білі та просто безліч моховиків. Але про це більш детально у моїй наступній оповіді 😊.
Стежте за моїм блогом, щоб дізнатися більше про гриби, які ростуть у Карпатах)). Дякую за час, який ви приділяєте читанню моїх постів!)