. В дитячому садочку !
Прийшов час іти в садочок. Там було багато нових, незнайомих дітей, з якими невдовзі перезнайомився.
Найбільше ми всі в садочку не любили сонний час. Тому одного разу, коли вихователька вклавши нас спати, вийшла із спальні дітистали. Вони забарикадували двері, посунувши трохи шафу, яка стояла поруч, щоб не заважали бавитись і галасувати. Марія Іванівна довго гримала в дері, алемарно. Тоді вона покликала на допомогу нівроку пишну куховарку. Разом вони навалились на двері,шафа впала разом зі всім що в ній було і дитяча барикадна фортеця здалась.Юрка як отамана дитячого повстання в покарання закрили у ванній кімнаті і вимкнули лампочку, а вмикач був назовні. Єдиним джерелом світла було віконечко під самісінькою стелею на коридор. Увязнений за прикладом побаченого в фільмах Зорро, звязав з рушників морським вузлом довгу линву, обв’язав нею швабру і кинув її у віконце, як спис, і потягнув назад, щоб вона вперлася поперечиною об межі вікна. На звук розбитого скла прибігла перелякана до смерті вихователька, яка ледве вблагала бешкетника злізти майже з-під самої стелі.
- Він заявив ультиматум: Вже негайно Йти усім гуляти!
І Марія Іванівна капітулювала. Повела дітей на вулицю. Дівчатка відволікали її увагу, а хлопці виконували добре продумані заздалегідь вказівки. Бо для прогулянки я приготував ритуальні сірники тому, що за павільйоном сушилося зайве сіно і хлопці ще напередодні спланували випробувати на практиці індіанську методу передачі сигналів за допомогою вогню і диму, що засвідчували картинки ритуального коміксу Мікі Мауса. Там розповідалось також про те,як викликати дощ. Юні індіанці викликали та не дощ,а фонтан піни вогнегасника, з яким прибіг сторож пан Петро. Його покликала зблідла від страху блідолиця Марія Іванівна, коли вогонь з нашої ватри перекинувся на дошки павільону,що вважався вігвамои. Дорослі безцеремонно перервали дитячий ритуальний танець і змусили змити з облич тотемні малюнки і конфіскували все ритуальне причандалля. Тож дарма інданці ж так старанно розмальовували один одного,прикрашаючи пірям. Діти ж так довго готувались до цього дійства! На жаль, ці блідолиці не доросли до розуміння канонів індіанських традицій . А жаль!
А скільки жалів було від зовсім неїстівної гарячої манної каші. Її ще можна було якось ковтати, коли була рідкою, але тоді вона гаряча дошкуляла опіками. А коли застигала, перетворювалась на диски,які можна було шпурляти з ложки, як з катапульти. Бунтуючи проти тодішньої радянської системи виховання, майбутні революціонери, натхненні фільмом про броненосець Потьомкін, розіграли кіношний сценарій на нашому садочковому кораблі з вивіскою Веселка. Та результат був зовсім не веселий, бо батькам довелось платити за позачерговий ремонт приміщення!
Вдома бунтівникові присудили відстоювати свої ідеї свободи на колінах в гречці у кутку. В цей час батьки дивились на відіку американські фільми.
- Бідкався батько: Ну чому ми не можемо жити по людськи, як в Америці?!
Це риторичне питання Юрко сприйняв буквально на свою адресу і вважав своїм обов’язком дати вичерпну відповідь:
-Ми маємо ядерну зброю і можемо оголосити Америці війну. Можливо, ми їх завоюємо, але навіть, якщо би цього не вдалося то бути в їхній окупації,краще ніж в совєцькій!
Батьки чомусь не сприйняли це серйозно, але цією заявою Юрко досягнув амністії дозвіл дивитись разом з ними американські фільми про свободу вільного життя!!! ;)
Ю.М;)
