Початок 2021-го року ознаменувався рясними ковідами, карантинами і морозами.
У зв’язку з цим я не мав змоги потрапити з Києва, де вже мешкаю майже 4 роки, на малу батьківщину, Миколаївщину, впродовж 8-ми місяців. Вже майже й забув як виглядають батьки та рідні побузькі степи. До того ж, я чекав на прихід весни і справжній розквіт, буйство весняної природи в долині Південного Бугу, аби відзняти свій новий кліп «Степ» на однойменний вірш. І от нарешті сприятливі обставини склалися на травневі свята.
Моя поїздка додому почалася з відвідування ювілейних 25-х вшанувань героїв Холодного Яру, які відбуваються щороку за ініціативи історичного клубу «Холодний Яр» і його очільника, історика Романа Коваля. Вшанування відбулися 1 – 3 травня у селах Мельники, Медведівка, на хуторі Буда, в Мотриному монастирі (Черкащина) та в селах Знам’янського району Кропивниччини.
В ці дні я побачив багатьох друзів і однодумців, з якими ми традиційно зустрічаємося щороку на патріотичних фестивалях, а також познайомився з багатьма новими цікавими людьми, патріотами; презентував свою нову збірку «Сокира сатири».
Але згодом мій шлях проліг далі – на Південь. Під гуркіт коліс потягу написався щемкий, ностальгійний вірш:
Південь
Як серце ні з того, ні з сього тривога огорне,
неси мене швидше на Південь, плацкартний вагоне,
де частка мене, що ніколи в мені не старіє...
Неси мою душу додому, терпка ностальгіє!
Куди з року в рік потрапляю все рідше і рідше.
Де пам'ять про мене невпинно – старіша й старіша.
Де в спогадах друзів стаю я легендою, міфом.
Не гнівайся, краю, за те, що так довго не їхав...
Ти іскрою, вогником пік мої груди, ти жеврів,
штовхаючи серце на ризики й безліч маневрів.
Тож я у вагоні несу, наче жертву, як даність,
тобі у долоні кавалок земного страждання...
Який то вмирає, то знову пульсує, воскреслий,
на стику маршрутів, що мудро Всевишній окреслив.
Тепер же згубився в степах, у тісному плацкарті
мізерною цяткою, грудкою щастя на карті.
Зйомки кліпу «Степ» відбувалися в кількох локаціях, на які ми з оператором переїжджали на його авто. Окрім основної камери на штативі, була використана камера з дроном.
Моя хороша подруга, місцева художниця Марічка Ачкасова люб’язно надала мені кілька сорочок на вибір: одна з них була яскраво вишитою, інша однотонна, сіра. Зупинилися на другому варіанті. Із радістю ділюся з вами результатом нашої роботи.
Паралельно з кліпом «Степ» на прохання знайомих науковців-активістів із Миколаєва я відзняв відеозвернення до небайдужих українців. Наша спільна мета - захист природи та історико-куьтурної спадщини регіону від чергового затоплення Південного Бугу, ініційованого злочинною владою НАЕК «Енергоатом» для власних потреб Ташлицької ГАЕС. Про це детальніше - у відео.
По тому ми з татом вирушили у колишній сусідній райцентр Братське Миколаївської області, аби провідати найближчих родичів, моїх двоюрідних братів Федора і Тараса, а також провідати і доглянути могилки бабусі і дідуся по татові (початок травня співпав із «гробками»).
Настав час полишати рідний край… На серці було так само важко і тривожно, як і по приїзді додому. Можливо просто настав час якихось змін у житті?..