Hello everyone, I want to take part in the #monomad challenge again. I also want to write about my thoughts. Every day I see human losses, grief and death in the news. Beautiful young people die in their prime. This is an unspeakable loss for their families.
That's why I ask myself new questions "how to live on?", when my loved one is no longer around, when my own grief overwhelms the soul and mind, but there are not enough tears to cry it out.
With my questions, I went to the cemetery in my city. I should find answers to my questions there.
Привіт усім, хочу знову прийняти участь в моно конкурсі. Також хочу написати про свої думки. Щодня я бачу в новинах людські втрати, горе і смерть. Красиві молоді люди в розквіті сил помирають. Це невимовна втрата для їхніх родин.
Тому я ставлю собі нові питання "як жити далі?", коли рідна людина вже не поряд, коли власне горе переповнює душу і розум, та не вистачає сліз, щоб його виплакати.
The cemetery is quiet and peaceful. The graves are decorated with beautiful monuments and Christian symbols. People come to the cemetery with their families and sit quietly by the graves of their relatives. Even small children behave more calmly in the cemetery.
Зі своїми питаннями я пішла на цвинтар в моєму місті. Там я маю знайти відповіді на свої питання.
На цвинтарі панує тиша і спокій. Могили одоблені красивими пам'ятниками і християнськими символами. Люди приходять родинами на цвинтар і тихо сидять біля могил рідних. Навіть малі діти поводяться на цвинтарі спокійніше.
Everyone has their own way to continue living after a loss. It's normal to grieve, worry, rejoice, laugh. This is a protective reaction of the body, over time everything normalizes. Earthly life is such that we will all end up in the cemetery, some sooner, some later. It is very important for these people to get involved in everyday life and everyday worries as soon as possible. This will allow people who have lost a loved one to distract themselves from sadness and occupy their mind with other thoughts. And over time, they will be able to let go, say goodbye and continue living.
It's good that there is such a place as a cemetery, where people can come and talk with the dead in their thoughts, also ask "why and why?", say everything that was left unsaid in life. Here it is allowed to grieve and experience one's grief as it is convenient for people.
Thank you for your visit.
В кожного свій шлях, щоб продовжити жити далі після втрати. Горювати, переживати, радіти, сміятися це нормально. Це зазистна реакція організму, з часом всемв нормується. Таке земне життя, що ми усі потрапимо на цвинтар, хтось раніше, хтось пізніше. Дуже важливо цим людям найшвидше включитися в щоденне життя і буденні турботи. Це дасть змогу людям, які втратили когось з рідних, відволіктися від смутку і зайняти свій розум іншими думками. А з часом вони зможуть відпустити, попрощатися і продовжити жити далі.
Це добре, що є таке місце як цвинтар, де люди можуть прийти і думками порозмовляти з умершими, також запитати "чому і навіщо?", сказати недомовки. Тут дозволено сумувати і переживати своє горе як людям зручно.
Дякую вам за візит.
