Є місця містичні, енергетичні, але не туристичні. Там немає натовпів, інфраструктури, модних магазинчиків зі сувенірами. Там є напівзруйновані будівлі, старі дерева і... привиди. І це чудово!
Сьогодні запрошую вас у найбільш західну частину нашої країни, у передгір'я Карпат, де живуть бойки. Будемо рухатися у межах Самбірського і Старосамбірського району Львівщини.
Я страшенно люблю формувати одноденні маршрути. В цих місцях я була кілька разів: у 2007 з туристичною групою і видатною письменницею Галиною Пагутяк; у 2009 з чоловіком та двоюрідною сестрою, врешті у 2018 з учительським колективом школи.
Отож, почнемо з вишуканого палацу у селі Вишня. Це в минулому родинний маєток видатного польського письменника Олександра Фредра. Тут провела молоді роки і мама Андрея Шептицького Софія (її дівоче прізвище Фредро). Тепер у палаці приміщення коледжу, але потрапити всередину не вдалося. Зате які красиві тут дерева і алеї... Влітку чудова нагода охолодитися!
Райцентр Самбір кожного разу вражає мене своєю охайністю, гарним станом архітектурних пам'яток. Ох ця краса провінційної старої Європи! Масивний костел 1510 року, красива блакитна церква св.Валентина у стилі бароко, величний органний зал...
Радує око і площа Ринок з красивою Ратушею, на вежу якої, кажуть, можна вилізти. Коли опинюсь там знову - спробую. Колись такої можливості не було. Тому фотосет, кава і - вперед...
Занурюємось у передгір'я. Осінь додає своєї аури: трохи золотого листя, трохи туману... Здається, їдемо в інший світ.
Село Стара Сіль. Неважко здогадатися, що тут, як і у всьому районі колись видобували сіль. А ми завітали поглянути на руїни чудового костелу Архістратига Михаїла (1660 року!) Великий храм, зі щедрою ліпниною, красивими скульптурами, просто захоплює дух. Його вже тоді почали ремонтувати, цікаво було б глянути на результат...
Роздинкою села є й вілла "Анна" початку 20 ст., ніби з якогось англійського трилера, правда? Може колись знімуть фільм і за якимось романом Пагутяк? Декорації вже є.
Основна мета нашої подорожі у 2007 було місто Добромиль, розташоване неподалік від польського кордону. Адже тоді зібралася компанія прихильникиів Галини Пагутяк. Я з захопленням читала її романи "Слуга з Добромиля", "Урізька готика", "Захід сонця в Урожі". Цікавий, містичний і трохи похмурий світ, чіткі філософські вислови були мені до душі, адже в ті часи я була готесою.
Добромиль зустрів нас чепурною Ратушею, древнім костелом.
Але найцікавіше у передмісті. Ми побували у древньому монастирі св. Онуфрія (до речі, саме звідси починав своє монаше життя Андрій Шептицький) і на руїнах замку Гербуртів. Які тут краєвиди!
Під час поїздки у Добромиль в 2009, з нами сталася цікава пригода. У жовтні темніє швидко, а враховуючи оглядини Самбора, ми приїхали сюди вже пізнувато. Йдемо до монастиря, дорога постійно вверх, всюди туман...
На території обителі - ні душі.
Двері в церкву відкриті, там горить лампадка, на таці лежать гроші з пожертвувань. Сутінки. Тиша.
За кільканадцять хвилин з'явився єдиний чернець, що був там у той час, а його колега подався до міста у справах. Брат Захарія повів нас на дзвіницю, звідки можна було помилуватися пейзажем, що зникав у сутінках.
Але це ще не все. Дорогою назад несподівано із чиєгось двору вибіг великий цап і почав на нас нападати, він хотів захопити на роги сумочку моєї сестри, але все ж мій чоловік не без зусиль відігнав цапа, схопивши за роги... Потім ми думали, що це якийсь злий дух... І ніяк не могли позбутися різкого козлиного запаху.
Не менш привабливий і таємничий Лаврівський монастир, заснований ще князем Левом Даниловичем. Кажуть, тут поховані молдавські господарі, київські митрополити і навіть князь Лев. Проте у 19 ст. робили перепоховання на сусідню гору і могилу князя втрачено.
Церква, маленька і затишна, відразу привертає увагу архаїчними формами. А в інтер'єрі, незважаючи на нищення у попередні століття, лишилися елементи фресок.
Із древніх часів росте тут дуб, званий Левовим. Самі погляньте який він широкий!
І на завершення містичного маршруту - старий єврейський цвинтар поблизу Старого Самбора. Написи на івриті, майстерна різьба по каменю... І свої духи... Як на зло, більшість фото із цвинтаря вийшли абсолютно нечіткі.
Сподобалось? Підписуйтесь на мою сторінку і відкриваймо Україну разом!