Hi friends! Today, for the first time, I am writing to this wonderful community, where you can express secret thoughts and philosophical reflections.
Summer is in full swing. But the calendar objectively suggests that almost two months of summer are behind us. There are still warm mornings and evenings. Still storks are not flying away. There is still green grass in my garden.
But I already feel the first breaths of autumn. Something is gathered in the garden and I can smell the withered tops. Something is burning somewhere, I feel a smell of smoke. And suddenly a cold wind is coming from somewhere. So autumn is already being born, and I am learning to love it. I'm getting rid of my autumn depression syndrome. After all, first I was a pupil, then a student (well, like you :)), and later worked at school for 10 years. Summer is freedom, autumn is work, cooling, rain... I feel that this year the stereotype has been overcome.
Today I offer you my poem, written about a year ago. It is dedicated to my favorite forest and the premonition of winter. I will try to translate it into English, but unfortunately without rhyme:)
FOREST
This is eternal game
of the light and shadow.
It's summer trembling italics.
The beech forest is powerful and gray
like a Gothic temple...The field whispered something
to him in a dream.
And drunken crickets sang.
The Forest did not hear:
laughter or snow
will fall between us soon.The city roared to him loudly
breathing into his wet shoulders.
And over the openwork tent of trees
the stork's wedge twinkled.
Літо у розпалі. Але календар об'єктивно підказує, що майже два місяці літа позаду. Ще теплі ранки і вечори. Ще нікуди не летять лелеки. Ще зелена трава у моєму саду.
Але я відчуваю вже перші подихи осені. Дещо зібране на городі і я чую запах зів'ялого бадилля. Десь щось палять, я чую запах диму. А раптом звідкись війне холодний вітер. Так, осінь вже народжується, а я вчусь її любити. Я позбуваюсь мого одвічного осінньо-депресивного синдрому. Адже спочатку я була ученицею, потім студенткою (ну як і ви:)), а згодом 10 років працювала у школі. Літо - це свобода, осінь - це робота, похолодання, дощ... Відчуваю, що цього року стереотип подолано.
ЛІС
Світла і тіні одвічна гра.
тремкі курсиви.
Буковий ліс, мов готичний храм
неподолАнний, сивий...Щось йому поле шептало в сні
п'яними цвіркунами...
Він не розчув: а чи сміх, чи сніг
ляже ось-ось між нами.Щось йому міста занудний рев
дихав у вОгкі плечі.
А над ажурним шатром дерев
клин мерехтів лелечий.Буковий ліс не зітхне дарма,
вітру нахилить спину...
Серпень старий вже зварив дурман
і напуває зиму.
I once created the #fridaypoem initiative on Hive. If you write poetry or just love poetry, join! Every Friday:)
Thanks for your visit and voting. See you!)