20 березня 1639 року на Київщині народився український гетьман Іван Степанович Мазепа.
(за різними джерелами подаються й інші дати)
Про цю видатну історичну постать наші північно-східні суди воліли б забути і всіляко намагалися вичищати згадки про нього. Тому і в наш час по інерції про Мазепу, на відміну від того ж Хмельницького, не часто згадують в інформаційному полі.
Та його внесок у нашу історію дуже помітний. Здобувши європейську освіту, вивчивши кілька мов та отримавши дипломатичний досвід він став впливовою особою ще до брання гетьманом.
А отримавши головну посаду свого життя із ще більшою силою став розбудовувати Українську державу. Фактично за Мазепи закінчилася доба Руїни та розпочалось економічне та культурне відродження, а разом з тим підвищився й міжнародний імідж. А українці хоч на деякий час об’єднались.
Завдяки Мазепі Київ, Чернігів, Батурин, Глухів отримали архітектурні окраси. Відомі й багаті меценатські подарунки гетьмана церквам та навчальним закладам. Окрім того, активно відстоювались інтереси українського православ’я в суперечках із московським патріархатом.
Прагнення Івана Мазепи розширити автономію Гетьманщини були кісткою у горлі тодішньому правителю московії царю Петру І. Та й об’єднання під час Північної війни зі шведським королем Карлом ХІІ, що у разі успіху мало забезпечити звільнення України з-під влади москви та допомогти українцям у війні проти московитів, ще більше розізлило мокшан.
Саме через це з того часу українців, що брали участь у національно-визвольному русі, росіяни зневажливо називали «мазепинцями». А сам гетьман отримав церковну анафему. Його ім’я й до нині може викликати приступи імперських конвульсій у московитів. Бояться вони його й тепер.
Ще до всього образ Івана Мазепи увійшов до європейської літератури та мистецтва. Йому присвячені поеми та картини.
На жаль пам’ятників Гетьману в Україні критично мало. Тому варто десь на місці Леніна увічнити Мазепу.
