Hello, the heat is picking up momentum. My grandmother used to say, "After Elijah’s Day, the warmth fades."
Elijah’s Day used to be August 2nd, but now I’m not so sure. In my childhood, August evenings would already turn chilly. I remember the water in the pond getting too cold for swimming, and the rains coming in. Back then, if dark clouds rolled over the Voronyaky Hills, they would hover and circle above the village for a whole week. That was always when I longed to go back home to the city.
Today, as an adult, I watched a furious, red sun setting from the foot of the High Castle. No camera could ever capture the colors and textures my eyes were taking in.
The sun was a blood-red. Glowing white-hot, it slowly dipped below the horizon. Twilight crept over the park, but it didn't get any cooler.
A fellow artist friend wrote that her neighbors had just turned on their Christmas lights. As for me and Maxim, we love watching winter cartoons like The Grinch or Ice Age, or the classic movie Home Alone. We save ourselves however we can.
Isn't it funny how in summer we crave the cold, and in winter we long for warmth? Autumn — my favorite mistress of the year — is almost here.
Why do you think the sun looks so scorching hot? Is it some atmospheric phenomenon, or some mythical omen?
My version is this: "The sun sets, bleeding red from the wounds of battle, painting the entire horizon. The Evening Star welcomes it, washes its wounds with healing dew, and by morning, it is healed once more."
Tell me in the comments how you are surviving these August days.
Привіт, спека набирає обертів. Колись моя бабця казала, що "по Іллі, то по теплі".
Колись Іллі було 2 серпня, тепер не знаю. В моєму дитинстві вже ставали прохолодні серпневі вечори. Пам'ятаю, що вже була вода холодна в ставу і не ходили купатися. А ще дощі. Ото, як зайдуть хмари в Вороняцький хребет, то вже тиждень кружляють над селом. Тоді мені дуже хотілося додому до міста.
А сьогодні я доросла проводжала розлючене червоне сонце з підніжжя високого замку. Фотокамера не здатна передати кольори і фактуру, те що бачили мої очі.
Сонце було криваво-червоного кольору. Розпечене, воно повільно опускалося за лінію горизонту. Паркову зону поступово накривали сутінки, але прохолодніше не ставало.
Одна знайома художниця написала, що її сусіди увімкнули різдвяні гірлянди. А я з Максимом любимо дивитися зимові мультики "Грінч" чи "Льодовиковий період", чи класичний фільм "Один вдома". Рятуємося як вміємо.
Так цікаво влітку хочеться холоду, а взимку тепла. Скоро Осінь- моя улюблена господиня року.
Як думаєте, чому сонце таке розпечене? Це якісь атмосферні явища чи міфічні передбачення?
Моя версія така: "Сонце сідає, воно стікає червоною кров'ю від отриманих у битві ран, фарбуючи весь небокрай. Вечірня Зоря приймає його, омиває його рани цілющою росою, і за ніч воно знову зцілюється."
Напишіть в коментарях як ви рятуєтеся в ці серпневі дні.
